Менше в’язнів, більше порядку: на які реформи чекає пенітенціарна система

Реформу пенітенціарної системи розпочали рішуче – з ліквідації головного органу, який опікувався мережею закладів виконання покарань, тобто Державної пенітенціарної служби України (ДПтС), її функції передано до Міністерства юстиції. Втім, «опікувався» - занадто сильне слово. Адже Пенітенціарна служба була закритим і не підконтрольним громадськості органом, завдяки чому система виконання покарань нагадувала осучаснений варіант ГУЛАГу, «імперію зла», відгороджену від решти країни колючим дротом. Окремі стандарти її функціонування не змінювалися останні 75 років.

Презентуючи 18 травня ц.р. концепцію реформи пенітенціарної системи, перший заступник міністра юстиції Наталія Севостьянова наголосила: головна мета – демілітаризувати і гуманізувати пенітенціарну систему.

Перший крок реформи пенітенціарної системи – залучити нових людей і радикально, на 30-45% скоротити адміністративний апарат (ті, хто претендує працювати у відповідному департаменті Мін’юсту, проходитимуть конкурсний відбір). 24 регіональні управління ДПтС, в кожній області, будуть ліквідовані, натомість планується створення шести міжрегіональних управлінь – у Києві, Харкові, Одесі, Вінниці, Львові, Дніпропетровську. «Така кількість адміністративного персоналу зовсім не виправдана», - аргументує Наталя Севостьянова. І наводить приклад Івано-Франківської області, де в 4 колоніях відбувають термін менше 800 осіб, а обслуговують їх 655 співробітників ДПтС, включно з 50 чиновниками з обласного управління Пенітенціарної служби.  

Кількість установ з виконання покарань (зараз їх 148) також планують скоротити. «Завантаженість» установ пенітенціарної системи складає 63%. Утримувати «зайві» в’язниці  вартує коштів, до того ж значних. Є колонії, утримання в яких одного засудженого обходиться державі у 73 тисячі гривень на рік, а є й такі, - де 250 тисяч, більше, ніж витрати на дитину в сиротинці. Загалом пенітенціарна система дорого обходиться країні - минулого року в  2, 96 млн. бюджетних гривень.

Це тільки раціональна частина мотивів для глибокого реформування пенітенціарної системи. А є ще й соціально-моральна складова. Уся країна знає про недотримання прав людини, корупцію у виправних закладах і про те, що «зони» є інкубатором СНІДу, гепатиту, туберкульозу. Медики Державної пенітенціарної служби такої статистики не ведуть, і загалом інформація про їх функціонування є закритою.

Зараз в Україні за гратами перебуває  62 тисячі осіб (17 тисяч – у СІЗО, 45 тис. – у колоніях). Це дуже багато, вважають правозахисники. «Невеликої тяжкості злочини не мають тягнути за собою тюремного покарання, - певен провідний фахівець Харківського інституту соціальних досліджень Андрій Черноусов. – Позбавлення волі не «перевиховує» людину, а навпаки».

Запровадження системи пробації, яка стане наріжним каменем реформи пенітенціарної системи, дозволить скоротити кількість «мешканців» виправних закладів на третину, вважає експерт.

Пробація, широко практикована на Заході, – це альтернативні ув’язненню покарання, а також можливість звільнення засудженого, якщо він демонструє гарантоване виправлення. За засудженим встановлюють нагляд, покладають на нього деякі зобов’язання та обмеження, але не ізолюють від суспільства.

Зараз у нас за засудженими «умовно» наглядає Державна кримінально-виконавча інспекція ДПтС, проте її роль зводиться до фіксації, чи прийшла людина раз на місяць відмітитися. Базу Державної кримінально-виконавчої інспекції можна використати для створення служби пробації з широкою мережею пробаційних центрів по всій країні. Або ж таку службу буде створено «з нуля».