Дорожня карта освітніх реформ повинна стати суспільним договором між владою та громадянського суспільства

25 лютого у Комунікативному центрі Кабінету Міністрів України відбулась експертна дискусія з реформи освіти на 2016-2020 роки. Предметом дискусії стала Дорожня карта освітньої реформи, яка була розроблена Стратегічною дорадчою групою при Міністерстві освіти і науки України.

У дискусії взяли участь: заступник Міністра освіти і науки України Павло Хобзей, експерт Стратегічної дорадчої групи Людмила Паращенко, голова громадської ради при МОН Галина Усатенко, представники РПР та громадянської платформи "Нова країна". Було налаштоване пряме включення представників освітніх інституцій та громадянського суспільства Дніпропетровська, Харкова, Львова, Чернігова, Полтави та Одеси.

Серед питань, які обговорювали з громадськістю, – порядок обрання керівників закладів освіти, фінансування закладів професійно-технічної освіти, створення опорних шкіл (зокрема, громадськість наполягає не встановлювати кількісні показники, надати нормативно-правовий документ щодо конкурсу на фінансування кращих опорних шкіл), створення гуртожитків для профільних шкіл, нормативне врегулювання по підручниках (немає постанови КМУ про порядок використання цих коштів). Серед зауважень – в документі замало уваги приділено професійній освіті, а проблема серйозна, адже відсутні методики розрахунку потреб в робочих кадрах у регіонах.

В контексті питання про опорні школи зазначалось, що  важливо організувати інноваційне навчання педагогів, можливо, через інститути післядипломної освіти, щоб фінансування лабораторій та шкільних кабінетів не було профанацією.

Інший блок важливих питань – демонополізація післядипломної педагогічної освіти, питання сертифікації педагогів. Зокрема, обговорювалась доцільність внесення до проекту закону «Про освіту» положення про первинну сертифікацію вчителів після закінчення ними педагогічних вишів, педагогічну інтернатуру (індукцію) молодих вчителів.

Наголошувалось на необхідності започаткування електронної системи звітності і електронного документообігу в освітній сфері.

Питання, якого торкнулись автори Дорожньої карти, – статус документу. Адже в жовтні 2015 року Дорожня карта була передана до Міністерства освіти і розміщена на сайті для громадського обговорення. Але офіційної заяви Міністерства щодо того, чи приймається документ, або відхиляється, чи сприйняття його як програми дій – не було.

В процесі обговорення усі учасники погодились на тому, що Дорожня карта має стати своєрідним  суспільним  договором між громадянським суспільством та владою щодо реформи освіти.

Дорожня карта освітніх реформ – результат діяльності Стратегічної дорадчої групи (СДГ) при Міністерстві освіти і науки України, створеної у липні 2014 року за участі та фінансової підтримки МФ «Відродження». До СДГ увійшли українські та іноземні експерти, представники МОН України, представники неурядових організацій.

Дорожня карта – це матриця освітніх реформ, яка доводить до певного рівня деталізації заходи, необхідні для запровадження реформ, встановлює певні часові рамки, але при цьому залишає простір для постійного доопрацювання.

Заступник Міністра освіти і науки Павло Хобзей сконцентрувався на тих положеннях Дорожньої карти, що увійшли до проекту закону "Про освіту". Зокрема, на найбільш дражливому для громадськості питанні структури загальної середньої освіти. І Дорожньою картою, і проектом закону "Про освіту" передбачається перехід до 12-річного навчання у школі. Найбільш складним у цьому процесі є перехід до профільної старшої школи. Суспільство очікує змін, і старша школа, переобтяжена, та така, що не надихає ані учнів, ані вчителів, потребує першочергової реформи, і стартувати треба вже у 2018 році. Заступник міністра зазначив, що до законопроекту увійшли всі позиції Дорожньої карти щодо інклюзивної освіти, певний поступ є у вирівнюванні позицій приватної освіти. Питання, яке зараз обговорюється, створення опорних шкіл, навколо яких формуватимуться шкільні округи, також є предметом уваги Дорожньої карти.

Галина Усатенко, голова Громадської ради при МОН, зазначила, що Дорожня карта – один із тих документів, який репрезентує діалог між громадськістю та органами влади. Без такого діалогу неможливо проводити реформи. Документ мав широке обговорення: вподовж декількох місяців він був розміщений на сайті МОН. Зібрано велику кількість пропозицій, було організовано обговорення у Львові. Увагу варто звернути на кілька речей: питання понятійного апарату – курикулум, педагогічна свобода вчителя – нетрадиційні для дискурсу і потребують чіткого позначення й відображення в нормативних документах. Дорожня карта містить багато компонентів, які репрезентують етапність впровадження і ризики, зокрема, брак політичної волі, непопулярність рішень. Але, на думку Галини Усатенко, важливим є ще один ризик – брак суспільної підтримки та суспільного консенсусу. Зокрема це стосується кількісних показників, які застосовуються до профільної школи (кількість учнів на паралелі).

Сергій Клепко, проректор Полтавського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти та один із авторів ДК, зазначив, що серед усієї маси дискусій навколо освіти – найбільше щодо змісту освіти. Незадоволені всі – вчителі, батьки і учні. Це тому, що зміст освіти регулюється багатьма нормативними документами. Курикулум має звести всі регуляції до одного знаменника та надати можливість створити єдину платформу для розвитку змісту освіти. Стосовно Дорожньої карти – потрібно зробити її візуалізацію та словник.